1936 - 2018
Я – людина, яка шукає і шукатиме до кінця днів своїх
«Поетичний їжак з головою сатира і волоссям кольору витіпаних конопель», – не знаю, чи хто краще за Миколу Жулинського означив коли-небудь Івана Драча. Мені ж подобається дивитися на нього очима Ірини Жиленко, яка у своїх спогадах згадує його молодого, викличного і рвійного – поета-зірку, поета-новатора.
Детальніше про героя
1960
Я – рекордсмен з вигадування романів, які ніколи не будуть написані
Лише парафіяни Києво-Печерської лаври знають про її бічні брами, в які можна вільно ввійти, оминувши галасливих туристів, екскурсоводів і касирок. Юрій Андрухович заходить саме в одну з них, хоча, згадує, був тут востаннє (і вперше) дванадцятирічним. Здавалось би, важко вигадати більш невідповідне місце для цієї розмови бо як поєднати автора «Московіади» і «Рекреацій» з однією з головних святинь Московського патріархату?
Детальніше про героя
1934
Світ не обмежується Україною
«Приємно мати справу з пунктуальними людьми», – привітав нас на вході до своєї квартири Юрій Щербак. Отже, моє припущення підтвердилося: колишні посли і міністри не люблять, коли на призначену зустріч запізнюються. Я відразу ж нагадую господареві, що розмова буде довгою, на що письменник відповів без ентузіазму: «Подивимося, як піде». Після першого запитання про його останній роман відстороненість у нашій розмові зникає: «Я думав, ви, як багато хто з журналістів, мої книжки не читали», – пояснює Щербак.
Читання і його останніх романів, і його біографії направду викликає подив. Складно серед життєписів українських інтелектуалів ХХ століття знайти такі, які б не були затінені комуністичним минулим, покаянними листами, підтримкою антиукраїнських режимів, соцреалістичними творами чи непослідовністю у діях і судженнях.
Юрія Щербака від докорів сумління врятував його основний фах – лікаря-епідеміолога, а разом з тим – доля його брата Миколи, якого засудили за націоналізм. Тому засліплення ідеями комунізму в Щербака ніколи не було, а робота в науково-дослідному інституті епідеміології та інфекційних захворювань дозволила лишатися осторонь політичних процесів і навіть не стати членом комуністичної партії.
Виділяється на тлі проминулого часу і Щербак-письменник. Він увійшов в українську літературу з міською прозою і новими – медичними – темами. Потому ще будуть сценарії фільмів, публіцистика, документальна повість «Чорнобиль» і приголомшлива заява 1991 року про те, що Юрій Щербак більше не буде займатися красним письменством і зосередиться на політиці. Протягом наступних двадцяти років виходитимуть його публіцистичні статті, але художнього тексту Щербак не напише жодного. І, схоже, цей час, який вмістив у собі і членство в опозиційній Міжрегіональній групі у Вер- ховній Раді СРСР, і участь у Русі, і створення Партії зелених, і роботу першим міністром охорони навколишнього середовища незалежної України, а згодом – Надзвичайним і Повноважним послом в Ізраїлі, США та Канаді, був йому потрібний, щоби повернутися в українську літературу з новими романами-антиутопіями про українське майбутнє. Тривале життя за кордоном вплинуло на нього і як на людину. Юрій Щербак уміє цінувати свій час, не любить розпорошуватися на дрібниці, в усьому дошукується першопричини і не повторює таке звичне для українців «а ось у них не так, як у нас». Для нього світ не обмежується Україною. Хоча без неї йому би бракувало повноти і сенсу.
Детальніше про героя
1931 - 2022
Я був літературним критиком, який поступово ставав літературознавцем
Після жодної розмови я ще не поверталася з такою кількістю непоставлених запитань. Але так само під час жодного інтерв’ю мені не хотілося дізнатися про стільки речей і найголовніше – про стількох людей, з якими мій герой устиг перетнутися, в яких навчався, з якими дружив і мав спільні переконання (про Тичину, Рильського, Антоненка, Давидовича, Сверстюка, Параджанова, Лукаша, Світличного, Некрасова, Симоненка...). Попри чималий есеїстичний доробок і книгу мемуарів, яка виразно натякає на нерозкритий потенціал Дзюби як прозаїка, сам він себе ніколи не називав письменником, а поза тим складно знайти в Україні людину, яка б настільки була заглиблена в літературний процес, в інтелектуальне і письменницьке середовища.
Детальніше про героя
1959
Цікаво говорити тільки чесно
«Моя симпатія більша до французького кіно, ніж до американського», – зізнається письменниця Євгенія Кононенко. Насправді цей умовний кіноподіл можна застосувати до всіх людей, особливо тих, які мають стосунок до творчості: комусь подобається стежити за повільним розгортанням на екрані людських історій, за зустрічами, розставаннями й необов’язковими поверненнями, тоді як для інших важливі дія і гостросюжетність. Франкофільство Євгенії Кононенко насамперед пов’язане з її другою освітою французького філолога, власне, і в літературу 1990 року вона прийшла саме як перекладачка. Світ французького кіно надзвичайно суголосний і з прозовими текстами Кононенко, в центрі яких завжди опинялися звичайні побутові історії, які проживала з кінця 70-х більшість українських жінок і чоловіків. А все ж насамперед – жінок, бо саме вони, починаючи вже з першого оповідання письменниці «Драні колготи», лишалися її головними героїнями, тож не дивно, що критики відносять творчість Кононенко до «феміністичного дискурсу сучасної української прози».
Детальніше про героя
1968
У житті кожного є життя всього
Схоже, що на столітній ювілей Тараса Прохаська не слід чекати на багатотомне видання його творів у дорогих шкіряних палітурках. Тарас пише мало, друкується рідко, а поза тим в українській сучасній літературі немає письменника більш кристалізованого, більш відповідного цьому покликанню. Бо все, що робить Тарас Прохасько, все, що він говорить, те, як він живе і навіть думає, – є найчистішою літературою.
Детальніше про героя
1954
Моя роль в українській літературі – писати про жінок
Коли я намагаюся найточніше означити для себе стиль і місце в літературі цієї письменниці, мені відразу пригадується назва книжки, яку вона упорядкувала на початку 2000-х – «Жінка як текст». Життя Людмили Таран нерозривно пов’язане з текстами – читанням, писанням, аналізом, а разом з тим і в поетичних, і в прозових, і в публіцистичних творах письменниці головною героїнею завжди була жінка – її відчуття світу і самої себе.
Детальніше про героя
1973
Творець має бути філософом, хоч би що він творив
Після цього інтерв’ю в мене ще довго залишалося відчуття, ніби мої світоглядні матриці структурували й оновили. Поет Маріанна Кіяновська (мені звичніше було б написати «поетка», але Маріанна попросила називати її саме «поетом») висловлює свій погляд на те, що попередньо ретельно обдумала, що відкрилося їй під час слухання інших чи уважного спостереження. При цьому вона щоразу ніби проникає вглиб вашого запитання, дивуючи вас самих судженням, кутом зору, під яким на цю ситуацію, явище можна подивитися. Врешті, вона взагалі виходить за рамки ваших запитань, щоби сказати передовсім не про потрібне, а дійсно значиме: «Ви можете про це не запитати, а мені дуже важливо про це розповісти», – пояснює Маріанна відступи під час інтерв’ю.
Детальніше про героя
1956
Вірш починається з музики
У цій знаменитій бібліотеці Музею літератури, в якій свого часу працював Іван Франко, Василь Герасим’юк безліч разів читав власні вірші, хоча ще частіше записував сам у ролі ведучого каналу «Культура» інтерв’ю з українськими інтелектуалами і митцями.
Детальніше про героя
1937 - 2021
Я хочу показати дітям багатство нашої історії
Уже з перших хвилин спілкування, ще телефоном, Володимир Рутківський стає вам близьким і рідним, ніби ваш турботливий дідусь, який боїться вас образити чи відмовити вам у вашому проханні. Письменнику геть не з руки зустрічатися з нами у Києві, але він викроює кілька годин на інтерв’ю поміж відвідинами лікаря і виступом на фестивалі дитячої книги – щоби всім приділити увагу.
Детальніше про героя
