1974
Ніколи не ставився до літератури, як до альпінізму чи спорту
Іноді я думаю, що причина його успішності – в умінні бути відкритим і уважним. Андрій Бондар недарма називає Сергія Жадана «Моцартом людської комунікації»: Сергій знайомий з безліччю літераторів, музикантів, режисерів і художників, завдяки чому долучається до різних міжмистецьких проектів та організації концертів і фестивалів, і так само він – найзатребуваніший письменник у наших медіа. Жадан дуже рідко відмовляється від інтерв’ю. Принаймні я зіткнулася з цим лише одного разу – на початку нашої розмови Сергій по телефону пояснює німецькому кореспондентові, що в цей момент не зможе з ним поговорити, оскільки має інше інтерв’ю. І це насправді не полегшує, а навіть ускладнює роботу журналіста, бо, схоже, немає тем, на які Жадан би ще не говорив. Але при цьому за тридцять хвилин він встигає сказати стільки, як інші його колеги за три години. Він застібається на всі ґудзики, коли його запитуєш про родину, і готовий говорити про найдрібніші деталі, які стосуються його текстів. Він не розкриє вам душу, якщо ви запитаєте про дітей чи Бога, але з радістю покаже свої записники з недописаними віршами.
Детальніше про героя
1955
Я – людина, яку роблять абсолютно щасливою зустрічі з дітьми
На одній зі своїх відомих фотографій Леся Воронина сидить у дерев’яному кріслі гойдалці з улюбленим американським кокер-спанієлем на колінах. Достатньо лише раз поглянути на цю світлину – і у вас не виникне жодних сумнівів, що перед вами письменниця, до того ж – письменниця дитяча. Найважливіше, що це фото аж ніяк не було постановочним. Те ж саме крісло, яке дісталося нашій героїні у спадок від мами, стоїть перед робочим столом в її київському помешканні, з вікна якого можна побачити бані Покровського монастиря і місця її дитинства в комунальних квартирах. Від мами у пані Лесі залишилася і старовинна музична шкатулка. Письменниця запускає її механізм – і видобутий ніжний звук стає прекрасним супроводом нашого знайомства зі світом дитячої літератури.
Детальніше про героя
1973
Творець має бути філософом, хоч би що він творив
Після цього інтерв’ю в мене ще довго залишалося відчуття, ніби мої світоглядні матриці структурували й оновили. Поет Маріанна Кіяновська (мені звичніше було б написати «поетка», але Маріанна попросила називати її саме «поетом») висловлює свій погляд на те, що попередньо ретельно обдумала, що відкрилося їй під час слухання інших чи уважного спостереження. При цьому вона щоразу ніби проникає вглиб вашого запитання, дивуючи вас самих судженням, кутом зору, під яким на цю ситуацію, явище можна подивитися. Врешті, вона взагалі виходить за рамки ваших запитань, щоби сказати передовсім не про потрібне, а дійсно значиме: «Ви можете про це не запитати, а мені дуже важливо про це розповісти», – пояснює Маріанна відступи під час інтерв’ю.
Детальніше про героя
1973
Дитяча книга — це перша сходинка до великої літератури.
«Хто ця жінка?» – запитала мене на одному із заходів Форуму видавців молода львів’янка. Мар’яну Савку, яка цього вечора читала вірші з Іваном Малковичем, не впізнати – так разюче вона змінилася за останні кілька років. Перед читаннями Савка підходить до знайомих, обіймає чи вітається за руку, щоразу приязно усміхаючись, і все – ви вже в енергетичному полі цієї жінки, такої тендітної, мов порцелянові статуетки балерин. Власне, ось він – один із її портретів-іпостасей, захований у музичній скриньці, яку Мар’яні колись подарував американський письменник Аскольд Мельничук і яку нині вона показує нам у своїй львівській квартирі. «Ви ще не знаєте мене в танці!», – вигукує Савка, а панна танцює під просту мелодію в улюбленій скриньці, аж доки ту скриньку не закривають.
Детальніше про героя
1929 - 2016
У своїх романах я будив історичну пам’ять народу
Був останній теплий осінній день. У Львові тривав традиційний Форум видавців, на якому друзі й знайомі замість вітання запитували: «Ти вже знаєш про Іваничука?». Звістка про його смерть приголомшила, тим паче, що під час нашої останньої розмови з паном Романом здавалося, що у нього попереду ще багато-багато літ, та насамперед вразив ось цей жорстокий символізм: Романа Іваничука не стало під час Форуму, який раніше ніколи не обходився без нього, – письменник знайомив зі своїми новинками, приходив на презентації колег, і завжди у форумній колотнечі можна було випадково зустріти цього сивого чоловіка зі шляхетною поставою…
Детальніше про героя
1952
Я вигадую казки для дорослих
Навіть якщо вийде офіційна, авторизована біографія Юрія Винничука, до неї варто буде поставитися з обережністю. Письменник стільки разів удавався до містифікацій, що вже й не знаєш, де його правдивий образ, а де – доповнений іронією і бажанням розбурхати чи спровокувати читацьку аудиторію. Серед коронних винничуківських витівок були й безневинні, коли письменник міг відрекомендуватися , приміром, поетом Вінграновським, і куди серйозніші (лише згадайте переклад вірша нібито ірландського поета Ріанґабара, який виявився текстом самого Винничука, чи віднайдені твори вигаданої поетки Анни Любовичівни) та дошкульніші (тут слід би було подати довідку з кількістю судових позовів, які спричинили статті Винничука-Юзя Обсерватора у легендарному «Поступі»).
Детальніше про героя
1929 - 2023
Моє життя і творчість обертаються навколо України
Він часто приходив на Майдан – літній чоловік з красивими сумними очима. Через рік після тих подій ми йдемо з ним алеєю Героїв Небесної Сотні і зупиняємося біля хреста зі свічками. Свічок цього дня на Майдані багато – в Україні вшановують жертв Голодомору. Я запалюю свою, і ми йдемо вниз – до монумента Незалежності, де цього ж дня відзначають річницю Помаранчевої революції. «А я ж виступав зі сцени, коли снайпери розстрілювали людей», – згадує Дмитро Павличко. «І готові були тоді загинути?» – запитую. «Був готовий»... Дмитро Васильович, який захотів провести мене до метро, просить на хвильку зупинитися: «Один виступ послухаємо – і підемо далі». Виступає вчителька, скаржиться на попередню владу і на нинішню – «не бережуть солов’їну українську мову». «Ненавиджу банальні епітети, – каже Павличко, – слухати далі не будемо»...
Детальніше про героя
1939 - 2025
Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати
Ігор Калинець погодився на інтерв’ю не відразу: «Та я вже все давно сказав! І не пишу я давно – що ж цікавого вам розповім?» Попрощався після нашої першої телефонної розмови пан Ігор словами: «Сподіваюся, ви передумаєте». Але зустрічав нас тієї неділі у Львові привітно – поет якраз повернувся зі служби в церкві, та через «київських журналістів не лишився з друзями на каву» – зневажив давню традицію вихідного дня.
Детальніше про героя
1936 - 2018
Я – людина, яка шукає і шукатиме до кінця днів своїх
«Поетичний їжак з головою сатира і волоссям кольору витіпаних конопель», – не знаю, чи хто краще за Миколу Жулинського означив коли-небудь Івана Драча. Мені ж подобається дивитися на нього очима Ірини Жиленко, яка у своїх спогадах згадує його молодого, викличного і рвійного – поета-зірку, поета-новатора.
Детальніше про героя
1960
Я пишу, щоби дізнатися, як усе було насправді
Вперше у цій квартирі я побувала сім років тому. Тоді йшов такий самий холодний ранньовесняний дощ, а я намотувала кола в одному з київських парків і раз по раз набирала номер Надії Яківни Забужко, яка погодилася вмовити доньку на це одне з перших моїх інтерв’ю з письменниками. Розмову ми таки записали пізнього вечора на кухні пані Оксани, і тоді вперше я побачила, наскільки її образ в наших медіа відрізняється від неї справжньої – жінки у джинсах і светрі, якій довелося залишити роботу за комп’ютером, щоби запарити мені альпійський чай і поговорити про її нову книжку «Notre Dame D’Ukraine», яка тоді тільки з’явилася друком. Звідтоді було видано головний на сьогодні роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», книгу її листування з Юрієм Шевельовим, збірку есеїв, поетичне вибране і, що найважливіше в контексті цієї розмови, – книгу інтерв’ю з письменницею польської журналістки Ізи Хруслінської «Український палімпсест». Після цього видання непоставлених Забужко запитань лишилося ще менше, а кожна спроба записати з нею нове інтерв’ю стає викликом для журналіста – як не повторити вже сказаного і запитуваного, як створити її портрет без уже задокументованої розповіді про родину, літературних учителів, пошуки власного голосу і головні теми її творчості?
Детальніше про героя
